- Новости

А. Заможська: я боюсь уроків трудового навчання

Автор: Алла Заможська, співзасновниця ГО «Батьки Полтавщини».

Поговоримо про шкільні предмети. П’ятий клас приніс відкриття – предмети на кшталт фізкультури, трудового (до речі, чому не уроки праці?), музики, малювання оцінюються.

За цей рік я дуже захотіла побачити, як віджимається за 30 секунд 27 – 30 разів учитель фізкультури, або виставку вишиваних робіт учителя праці. Саме про трудове і піде мова – це найбезглуздіший предмет у нашій школі, над розробкою якого працювало безліч людей. Різних учителів праці, доцентів, методистів, директорів, професорів і навіть цілих докторів наук.

Коли читаєш вступну частину – то навіть хочеться плакати від розчулення: там і наскрізні компетенції, й екологічна освіта, й економічна складова, і навіть патріотичне виховання.

Коли я оце читаю, у мене сльози на очах: «Змістова лінія «Підприємливість і фінансова грамотність» націлена на розвиток лідерських ініціатив, здатність успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі, забезпечення кращого розуміння молодим поколінням українців практичних аспектів фінансових питань (здійснення заощаджень, інвестування, страхування, кредитування тощо).»

Тобто робота повинна бути конкуретноспроможна на ринку. А ще вона потрібна бути потрібна в сім’ї, особисто ціннісною, соціально зорієнтованою або мати підприємницький потенціал.

Що спадає на думку, коли все оце читаєш ? Ну, потрібно вивчити ринок і щось зробити таке, що буде в першу чергу цікаво дитині, потрібне в сім’ї, і його можна продати. Причому всі проєкти учитель і учні повинні обирати разом.

Але самообслуговування і технології побутової діяльності поза планом – коли свята або мало учнів у класі. У мене лише одне питання: а що, так можна? Тобто на думку багатьох людей, це не важливо – вміти користуватись побутовими речами правильно в реальному житті? А під час роботи в майстерні потрібно звертати увагу … на дотримання учнями особистої гігієни. Я поки що не змогла провести паралель між верстаком і особистою гігієною.

А далі … далі починається треш з того, що повинні навчитись учні на уроках труда. Причому кожного разу я дивилась у календар і думала: для чого вони це роблять?

Спочатку я думала , що це лише у нас так, а потім дізналась, що те саме роблять в усіх школах. У мене дівчинка, тому мене доторкнулась гендерна упередженість – ти ж станеш «настоящей хазяйкой», якщо навчишся шити дурні речі на кшталт аплікації з ґудзиками, вишивати серветки до Пасхи з яйцем швами, про які я дізналась у 44 роки і про які написано в книжці, що вони одні із найскладніших, робити листівки до 8 Березня (причому усі одинакові), шити закладку з фетру для книги (найдурніша річ, яку я бачила ) і найголовніше – це пошити подушечку для голок. Цю подушечку проклинають усі на світі.

Смотрите также:  В Нидерландах ученые обнаружили антитело против коронавирус

Усе інше залежить від дурості школи і викладача трудового. Наприклад, коли вся школа шиє торбинки до Дня землі. Але, щоб ви знали і розуміли, діти повинні не просто пошити, а провести міні-маркетингові дослідження … для обґрунтування вибору виробу та його конструкційних особливостей.

У мене таке враження, що створювачам програми просто слово маркетинг подобається. А вчителі взагалі не знають, нащо воно. Бо продати аплікацію з ґудзиками можна лише людині, яка гралась залізними іграшками, а ринкова її цінність нульова. І все б нічого, але складено список аж з 34 предметів, які діти можуть зробити. Кожен список розбитий на два роки. У тому списку із поняття патріотизму хіба що лялька-мотанка.

Є школи, де діти до сьогодні шиють нічну сорочку чи труси. Я взагалі не розумію, навіщо це потрібно вміти робити середньостатистичній людині.

Я знаю точно, що у хлопців батьки були в «захваті» від вироблення рухомої іграшки (це коли ти вирізаєш деталі, а потім скріплюєш їх ниткою чи проволокою – оцю фігню робив ще мій син років 15 назад) і покупки необхідних для всього трешу матеріалів. І це все в умовах онлайн – тобто тато і мама розважаються вдома теж.

Хто мені скаже, навіщо і що таке головоломка з дроту??? Я чесно подивилась це в інтернеті і розумію, настільки це убого виглядає, і я навіть не розумію, кого це мало б зацікавити. Але є радість – то вартує аж 40 гривень, тому можна спокійно купити і показати вчителю.

І так, я абсолютно спокійно стверджую, що деякі вироби я б воліла купити, ніж взагалі знати про їх існування. Декоративні квіти у мене викликають непереборне бажання викинути це негайно, бо щось мені здається , що виглядати це буте так само жахливо , як і те, що носять на кладовище. Хто знає, яку економічну, екологічну та особисту цінність несе макет транспортного засобу???

Багато батьків кажуть: це класно, у школі хоч навчать шити. Люди, ви себе чуєте? Чому … ну чому діти повинні вчитися робити те, що їм взагалі не цікаво? Навіщо їм вміти шити нічну сорочку чи труси і яку велику цінність це принесе в їх доросле життя?

А ще є люди, яким шити взагалі не цікаво. Не подобається, і вони хочуть робити щось інше. Чому в наших школах нема права вибору?

От є країни, де діти на трудове записуються в чергу, бо там вчать тому, що їм цікаво. Якщо це вчитися готувати їсти, то там враховано усе: вартість продукту, вартість затраченої електроенергії, вартість миючого + економія води, разом з’їли те, що приготували, і помили економно посуд. Це і є наскрізні компетенції для молодших класів.

Смотрите также:  Ученики школы для незрячих выступили вместе с профессиональным оркестром: впечатляющие фото

Якщо діти хочуть вишивати – вони вишивають. Навіть якщо це одна дитина.

Але там є одна річ, яка поголовно відсутня у наших школах – майстерні, обладнані усім необхідним, відсутність поділу на хлопчиків і дівчат і безпечність. Ніхто не говорить купити халат, принести швабру, накупити муліне. І нема там розпилювання «на всього потроху – а насправді не навчимо нічого». Ні шити, бо шиють у переважній більшості мами, бабусі. Не стругати нікому не потрібну підставку на телефон, а зробити гітару на 3Д принтері. І при тому батьки не бігають по магазинах, де продають все необхідне для цього. І найбільше бісить те, що від початку не враховане бажання дітей.

Якщо чесно, я боюсь уроків трудового, бо далі ми повинні будемо навчитись робити для прикладу: пристосування для шкільної майстерні, вішак для одягу, кухонну дощечку, плечовий швейний виріб – я поняття не маю, що це, краватка-метелик, декоративний рушник і т. ін.

А в 9-му класі прийдеться шити карнавальні костюми. Нє – ну там є дещо цікаве, але якщо це дійсно буде творчий проєкт, а не майстер-клас з інтернету, однаковий для всіх.

Зараз комусь може здатися, що я взагалі проти чогось робити руками. Так от: а чому б не почати в п’ятому класі з елементарного – кухні для усіх. Ну там нарізати бутерброди, випити чаю і поговорити про те, що діти б хотіли зробити. Спекти за два уроки торта чи кекси і з’їсти їх, паралельно вираховуючи вартість, використання електроенергії та прибираючи. Або принести старі футболки і надати їм нове життя? Хочеться зробити дощечку на кухню – та не питання – розробіть увесь цикл у школі і зробіть його там же – від вибору деревини до нанесення малюнку і лакування.

Один виріб за рік чи пів року, але з повним розбором, як то має бути. І найголовніше – я не хочу знати, якими швами шила моя дитина. Я не хочу в це взагалі занурюватись, але весь навчальний рік ми з нею вчили шви, які вона благополучно забувала. Ми вчились різати тканину, я пришивала мілкі деталі, бо їх навіщось потрібно було пришити сові. Навіщо у нас 6–10 проєктів за рік? Просто безглуздих проєктів, які не несуть жодної цінності.

Про фізкультуру писати не буду, вона має зникнути зі шкіл у тому вигляді, у якому зараз існує, назавжди. І ще я за те, щоб заняття спортом у школах були введені в ранг національної ідеї.

Оригінал

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *