- Новости

О. Костюк: інтернаціоналізація сучасного університету

Автор: Олександр Костюкд.е.н., доктор управління бізнесом (DBA), професор, головний редактор міжнародного наукового журналу «Корпоративна власність та контроль».

Важливою складовою стратегії інтернаціоналізації сучасного університету є співпраця з науковцями інших країн, одним з індикаторів розвитку якої є міжнародна публікаційна продуктивність, тобто публікації наукових досліджень за співавторством зарубіжних колег. Протягом останніх 20 років частка таких публікацій в Україні збільшилася в 1,3 рази, склавши в 2019 році 36,25%, що трохи більш, ніж в Польщі, але помітно менше, ніж у Німеччині, Франції, Іспанії, Великобританії та інших країнах.

З одного боку, зростання на третину – це добрий тренд. Так можна було б сказати, якщо б не тенденція, яка сформувалася 2017 року, за якої спостерігається зменшення цього показника (майже на три відсоткових пункти до 2019 року включно). Наприклад, у Польщі цей показник за три роки зріс з 31% до 35%.

Тобто, у сфері міжнародної науково-публікаційної продуктивності у нас протягом останніх років спостерігається стагнація, яка проникла навіть до світових університетських рейтингів, де Україна має лише з десяток університетів, які знаходяться у загальних групах від 500 місця і нижче, а 8 з 10 університетів – у групі нижче 1000, програючи конкуренцію таким країнам, як Чилі, Нігерія, Гана, В’єтнам, Іран та іншим.

І жодного університету з України, який би посідав поважне персональне місце серед перших 200 університетів цьогорічного рейтингу Times (саме місця с 1 по 200 дають таке право). «Research» (одна з трьох складових – кількість наукових публікацій), «Citations» (цитування) та «International Outlook» (одна з трьох складових – міжнародне співробітництво), які разом складають більше третини загального балу університету у рейтингу, а саме 38,5%, можуть постійно зростати за умови масштабної та якісної міжнародної науково-публікаційної співпраці. Без цього «плигнути вище голови», тобто вище 500 місця у рейтингу, університетам буде дуже важко. Це не складно довести щодо університетів з України, проаналізувавши усі 13 показників рейтингу Times за минулі роки.

Цікавим є той факт, що з нашими 36,25% наукових публікацій з зарубіжними співавторами ми значно випереджаємо середній у світі показник – 23%, але стурбованість викликає саме тенденція, бо за період з 2008 по 2018 роки у провідних країнах світу, таких як США, Канада та Австралія, частка наукових публікацій з міжнародними авторськими колективами зросла з 27,6% до 39,2% (у США) і з 42% до 55,4% (у Канаді), з 41% до 59% (в Австралії).

Смотрите также:  Верховный суд США приостановил смертную казнь на федеральном уровне

Учені з Китаю, Південної Кореї, Канади та Бразилії є найбільш активними у формуванні науково-публікаційних авторських колективів з вченими з США. 43,65%, 43,53%, 42,83% та 35,23% – саме така частка наукових публікацій авторів з цих країн з авторами з США у загальній кількості міжнародних публікацій авторів з цих країн.

Де вчені з Україні у цих авторських колективах? Чи розуміє адміністрація наших університетів, що у світі існує конкуренція за місця у таких географічно потужних авторських нетворках? Які стимули створюються у наших університетах для вітчизняних учених шукати дорогу саме до таких колективів? Чи у нас до цього часу існує явно усереднене за змістом поняття «міжнародного авторського колективу», тобто з якої країни співавтор, жодного значення для адміністрації університету немає?

Наразі географічна структура співавторів наших учених має чітко виражену європейську спрямованість. Серед 15 країн-лідерів міжнародного науково-публікаційного співробітництва з вченими з України – 13 країн з Європи, частка яких складає більше 98% у загальній кількості наукових публікацій учених з України за міжнародного співавторства. Серед країн Європи беззаперечним лідером є Польща (34% публікацій з України за міжнародного співавторства). З географією науково-публікаційного співробітництва у нас не все добре.

Загальна кількість статей українських авторів у фахових журналах має тенденцію до зменшення також з 2017 року. Крім цього, тенденція до зростання кількості статей у міжнародних наукометричних базах значно уповільнилася також з 2017 року (до 10% з 2017 до 2019 року). Можливо, справа у тому, що наукові праці саме міжнародних авторських колективів є більш успішними в частині проходження рецензування та подальшої публікації?

Варто звернути увагу на частку міжнародних публікацій українських авторів з медицини (лише 5,4%), що значно поступається машинобудуванню, фізиці й астрономії та іншим. Це викликає запитання, тому що саме медицина є найбільш популярною спеціальністю серед іноземних студентів (разом з двома іншими спорідненими спеціальностями медицина концентрує майже 50% ринку послуг вищої освіти для іноземних студентів в Україні), а нові, унікальні знання є результатом саме наукових досліджень, апробованих також і на рівні публікацій. Саме тут виникають похідні питання: «Що насправді формує мотивацію іноземних студентів вчитися саме на такій спеціальності? Чи не створює такий дисбаланс між обсягом генерованих ученими унікальних знань, що мають бути включені до освітньої програми, та попитом на відповідну спеціальність іноземних студентів, ризики втрати змістовної якості освітньої програми, як конкурентної переваги на міжнародному ринку?»

Смотрите также:  На Одещині чоловік застрелив з рушниці свого роботодавця

Питання вище добре пов’язують стратегії інтернаціоналізації освітньої та наукової діяльності сучасного університету. Ігнорувати цей зв’язок університет права не має, хоча у короткостроковій перспективі може й поповнити власний бюджет грошима іноземних студентів. Середньо та довгострокова перспективи такої можливості університетам не надають.

Якісна міжнародна науково-публікаційна співпраця – це вже не тільки про наукову продуктивність (кількість статей), а здебільшого про науковий імпакт (подальші цитування).

Чи можна вибудувати ефективну стратегію інтернаціоналізації університету за тієї географії науково-публікаційного авторського співробітництва, що ми маємо зараз?

Щоб збільшити як наукову продуктивність, так і науковий імпакт, потрібно формувати авторські мережі з авторами з дещо інших країн, які добре цитуються і забезпечують високий рівень акцептансу (прийняття до публікації) наукових праць.

Якщо послатися на мій особистий досвід редактора наукових журналів, то за останні 20 років у міжнародній практиці наукових публікацій учені з країн, що розвиваються, прагнуть до формування науково-публікаційних нетворків з колегами з таких країн, як США, Канада, Австралія, Німеччина, Іспанія та деяких інших. Зокрема, це стосується наукових праць у сфері бізнесу, економіки та менеджменту. Міжнародне науково-публікаційне співробітництва вже стерло межі державних кордонів та культур. Сучасний університет не може ігнорувати цей факт, і при цьому бути успішним.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *